Україна надзвичайна. Унікальна. Рідна. Досить нашим Олешківським піскам, Станіславському каньйону, Вилковому, Львову, чернівецькому національному знаходити «оригінальні» аналоги у світі. Виходить так, що в інших країнах є щось чарівне, а у нас ― так, «на мінімалках». Хіба ні? Враження від цих порівнянь складається саме таке.
З Ужгородом ― та ж ситуація. «Тричі» на рік ― місто як місто. Спекотне влітку, ледь засніжене взимку, банально дощове восени, а як прийде весна стає «українською Японією». Досить. Лише в токійському парку Сіндзюку-Геен висаджено 1 500 сакур 75 різновидів. У всьому Ужгороді їх близько 2 000. То ж рівень рожевості, як ви розумієте, дещо різний. Але що з того? «Квітневий» Ужгород гарний. Дуже. Мова не тільки про набережні Православну та Київську. Сакури тут повсюди. Є цілі алеї, є поодинокі ― нагадують величезні хмари. Тільки рожеві.
Насолоджуватись сакурами краще вранці. Коли місцеві й більшість туристів ще сплять.
А ще в цей час в Ужгороді квітнуть магнолії. На фоні сакур вони виглядають якось аристократично. Навіть образливо, що на фото вони потрапляють значно рідше. Дарма. Аромат у них ― надзвичайний. Нагадує смачний лимонад.
Квітневий Ужгород ― справжня пам’ятка України. Більше фото, «сторіз», «тік-токів» та постів. Про цю красу мають дізнатись всі українці, а згодом ― Європа та світ. Ужгород заслуговує на це.
