11 липня після довготривалої хвороби на 95 році життя помер відомий письменник Мілан Кундера. Не так давно під час «Книжкового Арсеналу» ми з друзями радились, куди покласти його книги — в секцію класики, або все ж таки до сучасної літератури. Постать цього автора настільки вагома, а його твори вже настільки звична частка літературної скарбнички, що весь світ сприймав чесько-французького письменника як живого класика.
Пропонуємо познайомитись ближче з життям та творчістю видатної фігури, жертви комуністичного режиму.
Двічі виключений з Комуністичної партії
Мілан Кундера народився 1 квітня 1929 року в Брно (Чехословаччина), в сім’ї відомого піаніста та музикознавця Людовика Кундери.
Автор належав до покоління молодих чехів, які мало або взагалі не мали досвіду довоєнної демократичної Чехословацької Республіки. На їхню ідеологію суттєво вплинула Друга світова війна та німецька окупація. Саме тому ще підлітком у 1947 році Кундера вступив до Комуністичної партії. А три роки потому його виключили за «антипартійну діяльність».
Минуло шість років й ситуація повторилась. У 1956-у Кундеру знову прийняли, а у 1970-у знову виключили. Цього разу причиною став заклик до свободи слова та рівних прав під час репресій, що відбулися після Празької весни 1968 року.
Той період надихнув його на перший роман «Жарт» (1967), що мав великий успіх. Це історія про студента, життя якого повністю змінюється через один необережний жарт про Троцького. Англомовна версія роману перевидавалась аж п’ять разів через скорочення та неточності, які обурювали Кундеру, і тільки в 1992 році вийшла повна та остаточна версія роману.
Французький етап та літературний Олімп
У 1975 році письменник остаточно розчарувався в можливості реформації для своєї країни та переїхав до Франції. Через еміграцію він був позбавлений громадянства тодішньої Чехословаччини. І тільки через 40 років у 2019 році Мілан Кундера відновив чеське громадянство.
Його найвідоміші твори, зокрема «Нестерпна легкість буття» та «Книга сміху та забуття», були написані у Франції та були заборонені на батьківщині до кінця 80-х. Твір «Безсмертя» 1988 року став його останнім романом, написаним чеською. Відтоді Кундера написав ще чотири романи французькою ― останній у 2014-у «Фестиваль нікчемності».
Саме публікація «Нестерпної легкості буття» у 1984 році підтвердила його статус міжнародної зірки. Дія роману розгортається в атмосфері Праги 1968-го. Це історія про дві пари, їхні відносини та непрості вибори, які їм доводиться робити у своєму єдиному житті. Екранізація Філіпа Кауфмана (1988) з Деніелом Дей-Льюїсом і Жюльєт Бінош у головних ролях сколихнула нову хвилю популярності роману та забезпечила сходження Кундери на літературний Олімп.
Книги пана Мілана були заборонені комуністичним режимом у Чехословаччині до Оксамитової революції 1989 року. Подейкують, що він багато разів номінувався на Нобелівську премію з літератури (розголошувати номінантів заборонено протягом 50 років), але так її й не отримав.
Книги автора відносять до інтелектуальної літератури. В них розглядаються політичні та філософські теми. Зокрема «Нестерпна легкість буття» побудована на ніцшеанській теорії вічного повернення. Як емігрант, який втратив свою батьківщину, Кундера часто працював з темою пам’яті та часу. А оскільки його переїзд «спровокував» комуністичний режим, активно критикував його у своїх роботах.
Прихильник де Сервантеса
Сам письменник стверджував, що надихався такими авторами епохи Відродження, як Джованні Боккаччо, Рабле і, найголовніше, Мігелем де Сервантесом, літературною спадщиною якого він дуже захоплювався. Ще вбачають вплив на нього таких авторів як: Лоуренс Стерн, Генрі Філдінг, Дені Дідро, Роберт Музіль, Вітольд Ґомбрович, Герман Брох та Франц Кафка.
В житті Кундери не обійшлось і без скандалів. У 2008-у співробітник чеського Інституту з вивчення тоталітарних режимів випадково виявив, що в 1950 році студент Мілан Кундера був поліцейським інформатором. Автор навіть порушив своє медіамовчання і різко спростував цю інформацію. Письменника підтримали деякі його колеги у відкритому листі, серед них було чотири нобелівських лауреати: Орхан Памук, Ґабріель Ґарсіа Маркес, Надін Ґордімер і Джон Кудзее, а також Карлос Фуентес, Хуан Гойтісоло, Філіп Рот та Салман Рушді.
У 2009 році Кундера підписав петицію на підтримку польського кінорежисера Романа Поланскі, вимагаючи його звільнення після того, як той був заарештований у Швейцарії у зв’язку зі звинуваченням у вживанні наркотиків і зґвалтуванні 13-річної дівчинки в 1977 році.
На честь Мілана Кундери названо астероїд, відкритий у 1983 році.
«Ми ніколи не можемо знати, чого хотіти, тому що, проживаючи лише одне життя, ми не можемо ані порівняти його з нашими попередніми життями, ані вдосконалити в майбутньому», — писав автор у своєму романі. Перше життя Кундери закінчилось, але зараз він проживатиме друге й ім’я йому ― літературне безсмертя.
