Ми в соц. мережах:
Пошук на сайті:

Досвід туристичних гідів Закарпаття під час війни

Марія Заболотна, Костянтин Балабанов для Будинку 42

В рамках IV Карпатського гірського міжнародного кінофестивалю Марія Заболотна та Костянтин Балабанов мали публічну дискусію на тему «Досвід туристичних гідів під час війни». Не всі охочі змогли на неї завітати й дехто перепитував чи часом не було запису (ні, на жаль, запису не було), тож ми вирішили надати законспектовану версію з найцікавішими моментами.

Здавалося б, а хіба досвід туристичних гідів якимось чином відрізняється від того, що мають інші люди під час бойових дій? Анонсувавши цю дискусію організатори подекуди чули звинувачення, що екскурсоводи лиш книжки читають, байки і легенди перебріхують і це жодним чином не корисні в час війни… Що ж, перевіримо.

Розповідала не про принади Відня, а про безплатні пункти надання допомоги

Невелика зала, серед глядачів багато знайомих облич: хтось відвідував екскурсії, ходив в гори, хтось волонтерив пліч-о-пліч, з кимось разом не спали на чергуванні. Поряд екран для трансляції архівних фото чи відео, час розпочинати.

Йшов сюди і ніяк не міг зібрати всі свої думки купи, щось я геть не готувався до такого формату, може підемо всі в кафе і там поговоримо?, ― почав свою промову Костя, — Важко зараз аналізувати, поки все не скінчилося. Важко згадувати. Адже я з 25 лютого знаходжуся в лавах ЗСУ, а там той ще «розвиток внутрішнього туризму маршрутами рідної країни» (усміхається).

Маш, може тоді ти?, — перебиває нас модератор дискусії.

Марія Заболотна

Миттєво підключаю на екрані свою галерею з презентацією і починаю промову. Мені простіше, адже всі ці 1,5 року я веду активну діяльність в соціальних мережах, маю готові блоки з фото, відео. Мої щоденні «сторіз», то як записник спогадів, там є все.

Першим на екрані зʼявляються скріни чужих дописів: колег, друзів та урядових установ. Адже перше, чим займалися екскурсоводи в час війни — поширенням інформації. Ми були ідеальними звʼязківцями: мали контакти місцевих, хто був готовий надавати допомогу, житло, майно, а також мали контакти колишніх гостей, туристичних компаній, яким масово почали розсилати номери гарячих ліній і контакти тих, хто був готовий приймати. Згадую, як в перші дні заряджала телефон ледь не кожні 3 години, і він горів від сповіщень та дзвінків.

Ми з колегами вишукували у своїх телефонних книгах такі номери, про які й самі не здогадувалися. В загальному чаті пошук контакті закривали за 5 хвилин, адже хтось через когось точно знаходив. Ми заселяли постраждалих від війни українців від квартир сусідів, до крутих готелів, від старих санаторіїв в Закарпатті, до будиночків на курортах Європи. Були історії, коли мої колеги відправляли автобус з біженцями, а потім дзвонили в готель, з яким працювали роками і ставили перед фактом «будемо через 4 години, готуйте стільки-то місць». Лунали обіцянки потім заселити цю кількість місць туристами, згодом, після Перемоги! Були готелі, що самі нам дзвонили і повідомляли скільки вільних номерів мають.

Марія Заболотна Будинок 42

Багато з моїх колег стали логістами на вокзалах, автостанціях, КПП, приймали потяги з переселенцями, годували, розселяли, керували великими потоками людей (теж саме, що і в мирний туристичний час, лиш обʼєми інші). Я такого досвіду не маю, адже взяла на себе супровід автобусів, що курсують з українських шелтерів до іноземних: основний мій маршрут був Львів (найбільший шелтер на заході України) — Чоп (КПП) — Відень (шелтер партнерів) — Ужгород (тут був наш офіс). З Австрії автобуси поверталися пустими (так були оформлені документи), хоча багато українців воліли повернутися ледь не в перший же місяць… Ми підказували можливі шляхи.

Курсували рейси двічі на тиждень, в понеділок і четвер, з урахуванням часу проходження кордону це займало 3 доби. Вихідний був лише в неділю. Було два екіпажі водіїв, які їздили почергово, а от мені заміни не було, я лиш пересідала з одного автобусу в інший. Часто я проводила вдома лише 6-8 годин, а іноді взагалі не мала часу потрапити додому, в таких випадках мені батьки привозили потрібні речі до автобуса. Від мене вимагалося не більше ніж і завжди на туристичному  маршруті: пояснити коли і де відкрити паспорти, перекласти питання прикордонника, підказати де вбиральня, а де можна палити, підключити роумінг, розʼяснити умови перебування у відповідній країні. Лиш тепер я розповідала не про принади Відня і красу Будапешту, а про безплатні пункти надання допомоги. Не про круті сувенірні магазинчики і помпезні ресторани, а про консульства і адреси українських спілок, які б могли допомогти з оформленням документів. Це тривало до кінця літа 2022 року, а потім договір з благодійним фондом закінчився і ми потроху стали вертатися до своєї основної діяльності.

Костянтин Балабанов

Я в цей час якраз готувався до виїздів. Багато з тих, з якими я прийшов у воєнкомат в перші дні, на той момент вже виїхали в напрямку звільнення Херсону. Вже були загиблі серед близьких друзів… Я ж доволі багато часу проводив на нашому полігоні, готували як медінструктора. Це якраз пряма заслуга 20-річного досвіду роботи гірським гідом. В мирний час я організовував походи в гори України, Грузії, Румунії, Словаччини, Польщі. Регулярно відновлював знання на курсах з медичної і домедичноі підготовки. Працював з чудовими інструкторами міжнародного рівня. На маршрутах бували різні випадки від елементарних мозолів до важких ушкоджень. Бували випадки, коли людина впадала в істерику і не була готова йти далі. Реагувати потрібно було швидко й впевнено, під ногами скелі й обриви, від дій туристичного гіда залежить життя. Згодом я цей досвід неодноразово згадував на Сході.

Від моїх знань, умінь, рівня підготовки залежали життя і здоровʼя тих, кого відправляли звідси першими. Я проводив заняття, збирав їм аптечки, доукомплектовував рюкзаки, часто з власних запасів, що збереглись з мирних часів (усміхається) Звісно ж, вчив тим всім потім користуватися. Коли сам потрапив до лікарні Дніпра, зустрічав своїх «учнів» ― живі, вдячні.

Марія Заболотна

Досвід туристичних гідів Закарпаття під час війни dsc 0051

Якраз наприкінці літа, на початок осені в Закарпатті «нормалізувалося» життя. Зʼявився аж активний попит на туристичні послуги. Більшість ВПО почали цікавитися краєм, який їх прийняв, почали намагатися порозумітися з місцевими звичками, а це викликало питання про культуру, традиції, етапи формування. Ми поверталися до улюбленої роботи.

Це були вже не перші наші екскурсії, найперші ми почали проводити на 4 день повномасштабного вторгнення. Звісно ж, вони були безплатними, реабілітаційними, для переселенців чи військових. Хтось витягав вимушених гостей з їх гуртожитків чи шелтерів, хтось опікувався військовими, що знаходилися в госпіталі. Більшість все ж працювала з ВПО. Але через те, що я вже давно допомагаю у волонтерській організації «Рух підтримки закарпатських військових» (організація діє з 2014 року, тоді допомагали переважно краянам, але зараз немає розмежування на регіони і закривають усі запити по можливості) мене якраз часто відправляли на екскурсії для ветеранів. Було важко, якщо чесно.

Іноді наші екскурсії йшли по плану, а іноді потрібно було змінювати маршрут, бо хтось на милицях, хтось у візочку, комусь ставало погано і потрібно повертатися в госпіталь. Були у мене й гості, які приходили на екскурсію у супроводі психологів. Були й гості з перебинтованими кінцівками, апаратами Ілізарова — мене до цього готували, і на різних курсах, і друга освіта за напрямком «Соціологія» допомагала, і досвід (з ветеранами працюю з 2017 року), а от перехожих — ні. Тож іноді приходилося працювати і з оточенням. З того часу маю цілий список власних правил, як поводитися на екскурсіях і розташовувати групу на відкритому просторі, підсвідомо враховуючи, що хтось з гостей у цивільному одязі може бути чинним військовим чи ветераном.

А якраз з серпня почався аж дуже жвавий рух. Все запрацювало. І до цього намагалися, були неодноразові скандали, що хтось в чанах гріється, а хтось воює, але наприкінці літа наче хтось раптом дав зелене світло. Осінь була туристична, як ніколи раніше! Ми чекали такої ж зими, але почалися масовані атаки російськими ракетами і подальше відключення світла. До всього додавалася тепла зима і відсутність снігу. Зимовий сезон було зірвано. Ми повернулися до волонтерства: плетіння сіток, підготовка окопних свічок, збір аптечок… Готувалися до весни.

Костянтин Балабанов

Костянтин Балабанов Будинок42

Ми в цей час активно працювали над освітою і себе і бійців, вчили, вчили, вчили… Я спокійно проводив лекцію для десятків військових, тримав увагу, приділяв час кожному, допомагав, пояснював. Не думав, що це щось неймовірне, поки не почув від колег, що їм бува важко впоратися з одним десятком слухачів, кажуть, натовп їх лякає, не можуть голосно говорити. Не знаю, в мене такої проблеми не було, теж, мабуть, екскурсійний досвід допоміг тримати увагу аудиторії.

Зимою теж немало допоміг досвід гірського гіда, досвід виживати де завгодно, в будь яких умовах. Виїжджаючи і збираючи рюкзак, я готовий до всього: і фізично і матеріально-технічно (спальники, карімати, пальники, короче, все потрібне спорядження), та й морально (вже мав певний невеликий досвід у 2015 році — це допомогло зорієнтуватися на початках). Ми готувалися і готували до весни і контрнаступу…

Марія Заболотна

У туристичну весну ми ввірвалися на всіх швидкостях, хто короткими екскурсіями, хто тривалими турами. Я ж вирішила почати з подієвого туризму і театралізованих заходів — ставши співорганізатором наймасовішого за останні 1,5 роки заходу «Сакура Фест». Фестиваль був благодійний, зібрані на ньому кошти пішли до фонду «Рух підтримки закарпатських військових».

Досвід туристичних гідів Закарпаття під час війни mg 7392 1

Думай-те

Війна торкнулась всіх українців, ким би ми не працювали до початку повномасштабного вторгнення рф в Україну. Звичайно, хибно вважати, що сьогодні всім однаково погано. Тут є нюанси. Але й так само хибно звинувачувати або навіть допускати ймовірність того, що хтось з нас перебуває у так званій «теплій ванні» або чані, не перевіривши свої домисли.

Поділитись:
Читайте також: